|
|
| |
|
Пробірна справа в Україні
 В Україні система контролю за якістю дорогоцінних металів складалась в тяжких умовах і з’явилась значно пізніше, ніж в західноєвропейських країнах.
Золотарське ремесло на території України сягає в глибоку давнину. Перші згадки про золотих справ майстрів містяться у судовій книзі львівського магістрату (1382-1389рр.)- найстарішій в Україні книзі запису судових актів.
В містах тих часів, що розвивалися за Магдебурзьким правом, ремісники однієї чи кількох суміжних професій об’єднувались в окремі організації – цехи. З актових документів відомо, що в Києві золотарський цех існував самостійно у 1518 р., у Львові – 1595 р., в Острозі –1648 р., Кам’янець-Подільському-1712 р., Прилуках – 1749 р., Чернігові – 1786 р., Кременчуці-1794 р. та інших містах.
Зберігся статут львівського золотарського цеху датований 1600 роком.
“Братство створене для того, щоб уникнути всяких підробок, ошуканства, яке виникає через помилки в роботі, ні майстер, ні товариш не можуть робити роботи з латуні і міді, не можна їх позолочувати і стверджувати, що це золото. За порушення повинні бути вигнані з цеху”.
Майже одночасно була прийнята ухвала про клеймо цеху. Клеймо цеху повинні були вибивати старші цеху, які прийняли присягу. В більшості випадків клеймо вибивалося під час ревізій при відборі проб три рази в квартал. Проба срібла з якого виготовляли золотарські вироби, повинна була бути не нижче одинадцятої (733).
“Виробів нижчої проби робити не можна , а вироби, вищі від одинадцятої проби, робити дозволяється. Якщо золотар один раз порушить це правило, то має бути покараний одною гривною срібла, порушивши вдруге, дістає дві гривні штрафу, а якщо більше, то вибуває з цеху.”
В XVІ-XVІІ століттях серед українських майстрів золотих справ існував звичай підписувати вироби, тобто ставити своє ім’я й прізвище.
Підписи майстрів можна побачити на виробах XVІІІ-XІX століть, але рідше. В цей період частіше зустрічаються клейма у вигляді ініціалів. Поряд з ініціалами на виробах стоїть клеймо міста, проба і дата виготовлення. Клеймом міста цех якби гарантував високу якість виробів.
Для Львова таким клеймом було зображення лева, який стояв на задніх лапах, повернутий вліво (1678 р.).
 З кінця XVІІ - до 90-х років XVІІІ століття вироби київських ювелірів позначались клеймо зі словом “Kiov”. Його змінило клеймо із зображенням архангела Михаїла з мечем в руці й щитком (1785 р.). На початку XX століття це клеймо в свою чергу змінюється надписом “Кіевъ”.
Чернігівське клеймо з 1729 року має зображення одноголового орла, який тримає хрест.
На міському гербі Одеси був зображений двоголовий орел і якір.
Для забезпечення казни золотом та сріблом у великих містах утворюються Пробірні палатки, яким доручено випробувати та клеймувати вироби з дорогоцінних металів, а також сплавляти золото та срібло для наступного карбування монет.
Пробірна палатка, відкривається в Києві в кінці XVІІІ століття. Очевидно діяльність її скоро припинилась і Палатка була перенесена до Чернігова, так як в справах за 1807 рік збереглось “доношеніє” чернігівського пробірного майстра Шевякова, в якому він пише: “Имею честь представить как Киевская губерния от Чернигова невдалеком расстоянии, а в оной нету пробирной Палати, а мастеров там и серебряными вещами лавок больше находится чем во всей Малороссии, то неугодно ли будет представить куда следует, для присоединения к Черниговской палатке…”
Знову Пробірна палатка в Києві відкривається 4 січня 1827 року на вулиці Театральній (нині вулиця Лисенка). Трохи пізніше Пробірна палатка відкривається в Одесі.
З 1896 року назва “ Пробірна палатка “ замінена назвою “Окружне пробірне управління”.
Київський округ клеймував вироби Києва, Харкова, Полтави, Кременчука, Бердичева.
В 1908 році по всіх пробірних округах запроваджені нові пробірні клейма та правила клеймування.
В 1909 році в Києві було 62 майстерні золотих і срібних справ, Харкові-4, Чернігові-14.
Положення про пробірний нагляд 1925 року передбачало перехід на метричну систему проб, введення проб для платинових виробів, скорочення проб для золота та срібла до трьох по кожному металу.
 В 1940 році контрольні функції органів пробірного нагляду були розширені: на них було покладено нагляд за промисловими підприємствами, науково-дослідними інститутами і лабораторіями, які переробляли та використовували дорогоцінні метали.
В Українській РСР знаходилось чотири державні інспекції пробірного нагляду- Південно-Західна в Києві, Прикарпатська у Львові, Південна в Одесі й Південно-Східна в Харкові.
Після проголошення незалежності України рішенням Уряду в 1992 році була створена Державна пробірна палата України.
В 1993 році був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний пробірний нагляд”, а в 1994 році - введені державні пробірні клейма із зображенням тризуба.
На сьогодні діяльність органів державного пробірного контролю врегульована законом України “ Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння і контроль за операціями з ними,” Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №461/2011 Про Положення про Державну пробірну службу України,“ іншими нормативно - правовими актами.
Державна пробірна служба визнана на міжнародному рівні: з 1994 року є повноправним членом Європейської Асоціації Пробірних Установ (АЕАО), яка об’єднує Пробірні установи двадцяти п’яти країн Європи, та має статус спостерігача Конвенції з випробувань та клеймування виробів з дорогоцінних металів (Віденської конвенції від 15 листопада 1972 р.), до якої приєдналися шістнадцять країн та дві країни мають статус Спостерігача.
|
|
 |
 |
.gif) |
|
|
